Четвер, 25 квітня 2019 19:59

Завен Баблоян про роман Марини Гримич "АЖнабія на червоній машині"

Zaven Babloyan
Прочитав повість Марини Гримич "Ажнабія на червоній машині". Екзотична назва та й яскрава обкладинка не обманюють -- зміст відповідний, про життя у Лівані :-) Взагалі, бурхливий розвиток української художньої літератури в етнографічний, чи ширше, антропологічний бік -- від вершини цього її сегменту, "Дороги на Асмару" Сингаївського, до таких цікавих проліферацій, як тексти Камиша навколо Чорнобиля або "жіночі" романи про роботу на кораблях, -- я гаряче вітаю. І потихеньку читаю :-)
[Насправді завжди мав певний сентимент до Лівану. Дивно влаштована країна з детально збалансованою етноконфесійною структурою влади і помітною присутністю вірмен. Та що там -- другий католикосат Вірменської церкви знаходиться в Лівані, або штаби вірменських бойових організацій, наприклад. Багато років в парламент обирався Тер-Ґалустян, знаменитий лідер оборони Муса-Даґа, який навіть заснував невелике містечко для своїх земляків, коли Кілікія остаточно відійшла Туреччині. Колись, в глухі радянські часи мій батько претендував на якусь журналістську посаду тут, але для цього мусив вступити в кпрс, в чому йому допоміг підпільний цеховик, розчулений його тостом на якійсь вечірці... Втім, у Ліван батька все одно не пустили, а я дозволив собі цей розлогий відступ лише тому, що він цілком в дусі книжки, про яку йдеться. До речі, про вірмен в ній нічого нема :-)]
Отже, це драйвова повість, де два ліванці (суніт та шиїт) і українка, дружина одного з них, шукають теж українку, дружину іншого з них. В цілому це займає у них два дні, за які вони перетинають майже всю країну з захода на схід та з півночі на південь, їдять в родинах, ресторанах та забігайлівках в горах та на морському узбережжі, ночують в готелі, відвідують багато різноманітних місць і спілкуються з багатьма різноманітними людьми. Крім того, їх супроводжує балакучий привид-друз, що співає арабську попсу та переповідає одну з казок "1001 ночі". Ніби цього мало для демонстрації безлічі тонкощів та нюансів ліванського життя, авторка вводить ще один вимір -- фейсбучні статуси з коментарями; і слід зазначити, цей прийом вона використала дуже вдало: життя ліванське дійсно стає для нас опуклішим, різнобарвнішим, багатоголоснішим. Трохи дратують російськомовні репліки, правда, ну але куди від них подітися на цьому світі...
Взагалі ж усе це читається весело і жваво, за всій пізнавальності, інтрига тримається від першої до останньої сторінки, що -- з такою масою строкатого етнографічного матеріалу -- вимагало від авторки справжньої майстерності. Окремо втішають ілюстрації Alyona Shum, на стриманому реалізмі яких, після миготіння анімаційних покручів або колодоруких мікроцефалів у соцмережах, око нарешті трохи відпочиває :-)