1 грудня в оновленій залі міської бібліотеки пройшла презентація російськомовного видання світового бестселера відомого науковця та історика Тімоті Снайдера «Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним». Презентувала його особисто директор львівського видавництва «Дуліби», жінка добре відома в нашому місті, авторка книги «Фріда» та багатьох інших сучасних українських романів Марина Гримич.
Вона розповіла, чому львівське видавництво видало книгу російською мовою. Тімоті Снайдер написав книгу в 2010 році і вже тоді видавництва змагались, щоб видати її англійською та іншими мовами. Права на російський переклад викупив хтось із Росії і… не видавав її протягом п’яти років. Адже факти та їх коментарі історика дуже дисонують з панівною нині в Росії власною версією історії, яка звеличує Сталіна і забуває про жертв його політики. По суті, Росія не хотіла, щоб цю правду прочитали саме російськомовні читачі.
Тоді й з’явився задум видати в Україні саме російськомовний переклад (до речі, його зробила жінка родом з Донецької області, яка нині захистила дисертацію в Канаді та підписується псевдонімом Лукії Зурнаджи). За сприяння посольства США в Україні тисячі примірників цього видання розповсюджені безкоштовно серед російськомовних українців. Після презентації кілька десятків безкоштовних примірників дісталось і бердичівлянам.
Бердичів, як наголосила Марина Гримич, особливим чином відноситься до історії створення цієї книги. Адже ідейним натхненником автора книги, за його ж словами у передмові до російського видання, був видатний радянський письменник Василь Гроссман, що народився в нашому місті. Саме після прочитання його роману «Життя і доля» Тімоті Снайдер зрозумів, що потрібно розповідати про історії простих людей, щоб стала зрозуміла історія цілих народів.
Після того, як презентація завершилась, люди почали виходити із зали і, привітавшись з четвертим чи п’ятим вчителем та вчительками історії, я зрозумів, чому у залі не вистачило місця всім охочим. Правильно зробили організатори, що покликали на такий захід вчителів історії, адже саме їм потрібно доносити всю правду про ці жахливі роки до майбутніх поколінь українців.
Потім в бібліотеці відбулась коротенька прес-конференція директорки видавництва окремо для представників місцевих ЗМІ, і тут вже розмова більше точилась про книги самої Марини Гримич, з деякими з яких бердичівські читачі дуже добре знайомі.
Я особисто запитав, чому всі книги авторки друкуються в кишеньковому форматі і чи не прийшла пора видати їх в товстих академічних збірниках? На що письменниця подякувала за гарну ідею, але в комерційному сенсі все ж кишеньковий формат поки що вигідніший.
Знову й знову у тіснішому спілкуванні згадували Бердичівську «Фріду», а одна з присутніх сказала, що ототожнює себе з однією із головних героїнь книги, адже вона так само носить прізвище Котвіцька. На добру згадку Марина Гримич підписала їй улюблену книгу.
Журналісти поцікавились у гості, як вона оцінює те, що в Бердичеві реставрують будівлю старовинного театру і вже наступного року вона відкриється. Але Марина Гримич сказала, що в більшості випадків вона знає історії талановитих акторів та труп, яким немає де грати, а випадків, коли є умови, але немає трупи, більш рідкісні. Та якщо в Бердичеві придумають щось своє, оригінальне, будуть проводити фестивалі, конкурси чи щось подібне, це може мати успіх. Адже в Європі люди іноді їдуть за сотні кілометрів, що подивитись вистави навіть у маленькі міста, бо там гарно грають актори.
А від запитання, кого із сучасних українських авторів читає сама письменниця і ким вона їх вважає - колегами чи конкурентами, письменниця делікатно ухилилась. Ні, колегами вона їх признала, але жодного імені, крім своїх вихованок Лілі Чорної та Лілі Мусикіної, твори яких видає її видавництво, вона не назвала. Мовляв, відомих письменників і так знають, зайву рекламу їм робити не потрібно, а ось молодим потрібна підтримка і «розкрутка».
Ось так. Без «розкрутки» тепер ні вибори не виграєш, ні книжки не продаси - такі часи настали. Напевно, тому і був присутній на перших півгодинах заходу у президії міський голова Бердичева, який вручив Марині Гримич вже традиційний «квиток до Бердичева» та сказав чимало добрих та гарних слів про авторку книги і, звичайно ж, про свій Бердичів.
