Середа, 05 червня 2019 10:16

Вікторія Кучерява: "Презентація нового роману Марини Гримич «Клавка» почалася з Бердичева!"

Про літературне життя сорокових років минулого століття, діяльність Спілки письменників України того часу і події, що відбувались у київському письменницькому будинку РОЛІТ, сумнозвісний Пленум ЦК КП(б)У в 1947-му році, який давав поштовх до цькування і паплюження українських літераторів, уроки мови та рушійну силу життя – кохання – розповідає новий роман Марини Гримич «Клавка». Його презентація почалася саме з Бердичева, і не випадково. Побувавши тут раніше, авторка прив’язалася до нашого міста. У приміщенні молодіжного центру «М-Формація» Бердичівської ЦМБ Марину Гримич зустріли як рідну.

 

 

Марина Гримич: Бердичів – це любов із першого погляду і на все життя

Вона увійшла і відразу полонила своєю посмішкою й теплим привітанням: «Добрий день, Бердичеве!» Хвилина – і прозвучали рядки відомої пісні «А поезд тихо ехал на Бердичев». Молоді М-формашки «прийняли» гостей: письменницю, науковця і видавця, доктора історичних наук, кандидата філологічних наук, професора Марину Гримич, поетесу, історика, бібліотекознавця та бібліографа, завідувача відділу науково-бібліографічної інформації Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Тетяну Добко і представника видавництва «Дуліби» Марини Гримич на Житомирщині Миколу Гордієнка. Здавалось би, ми чимало знаємо про міські цікавинки, але все одно переповнюємося гордістю, знову почувши про них. Як кажуть, «поспішайте побачити, тому що тільки в Бердичеві» Арка на бульварі Віталія Лонського, площа Центральна з символічними «Костюмчиком із Бердичева» та глобусом миру, костел Святої Варвари, де вінчалися Оноре де Бальзак з Евеліною Ганською, музично-драматичний театр на Європейській, Музей єврейства, кляштор Босих Кармелітів, інтерактивний Музей Джозефа Конрада та між сучасних споруд – надзвичайно атмосферні типові єврейські дворики й старовинні будинки. Саме таке місце на вулиці Торговій, 4 й надихнуло Марину Гримич на створення роману «Фріда». А режисер Валентина Ратушинська написала сценарій і поставила спектакль. Чотири рази бердичівляни й гості міста дивилися «Фріду», насолоджуючись та жваво обговорюючи. Книгу читали не один раз, і роман розійшовся на цитати… «Ваш приїзд став для Бердичева справжнім святом», – звернулася до Марини Гримич директор Бердичівської міської ЦБСТетяна Кущук. Її невеличке інтерв’ю з гостею відкрило нові грані особистості письменниці і ще більш наблизило до бердичівських читачів:

– З яким почуттям Ви їхали до нашого міста?

– Бердичів – це любов із першого погляду і на все життя. Було чимало дискусій, де спочатку має пройти презентація. Ви – перші…

– Які книги Ви порадили б прочитати всім нам і, зокрема, молоді, щоб пізнавати світ?

– Японського автора науково-популярних книг Мічіо Кайку «Фізика майбутнього», що сприяє формуванню свідомості і усвідомленню свого місця у сучасному світі, і, звичайно ж, класику різних народів. 

Риси, закладені в дитинстві, розповіла Марина Гримич, багато в чому визначили життєвий шлях: «Батько виховував мене суворо, з «науковим підходом». Пам’ятаю його настанову: «Марино, час тече крізь пальці. Не можна гаяти ні хвилини». Привчив мене до читання і ведення щоденників. Давав списки додаткової літератури, яку мала прочитати влітку. Якщо у табелі четвірка за чверть, то не розмовляв протягом наступної чверті. Виховував любов до книги, до людей. Я була відмінницею…»

 

Презентація роману «Клавка»: розмова-одкровення і збереження інтриги

Літературне життя 40-х років минулого століття, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира – на цьому тлі розгортається захопливий і динамічний сюжет книги. Сама Марина Гримич народилась у 1961-му в будинку на території так званого Єврейського базару, знаменитого на всю столицю. Виросла в літературному середовищі, її батько був головним редактором видавництва «Молодь», а дід-письменник працював у газеті «Гудок» разом із Ільфом, Петровим та Зощенком. У будинку, де жила, дядько Ося нерідко казав, що «Євбаз – це маленький Бердичів». А вже потім завдяки родині бердичівлянина Миколи Гордієнка, його сину Володимиру, її колишньому студенту, познайомилася з нашим містом. Прогулювалася вуличками, вдихала місцеві запахи, зустрічалася з жителями і вбирала враження. Відкрила для себе будинок по Торговій, 4 та написала «Фріду». І ось знову «Клавка» – роман із жіночим ім’ям, який вийшов у видавництві «Нора-друк». Під його останнім рядком – час і місце створення: Київ, 2018 – Бейрут, 2019. Відкривши перші сторінки, відразу відчуваєш атмосферу письменницького будинку РОЛІТ, яку так добре знала авторка, уявляєш розмови на малюсінькій кухні і ніби стаєш їх мимовільним учасником, переживаючи драматичні події: паплюження Юрія Яновського та Максима Рильського у 1947 році, коли  ЦК КП(б)У ухва­лив постанову «Про журнал «Вітчизна», нацьковування одне на одного колег по перу, друзів по роботі та сусідів по дому й дачі. Учасники тих подій по-різному вийшли з непростої ситуації: хтось із гідністю, а хтось – ганебно, з докорами сумління... Марина Гримичназиває письменницьку спільноту багатокультурною, згадуючи прізвища Вишеславські, Стельмах… Своєрідну «державу в  державі» одна з героїнь роману, письменниця Єлизавета Прохорова, спілкуючись із друкаркою Клавкою, характеризує таким чином: «Дівчинко, РОЛІТ — це як монастир, тільки письменницький, а Спілка – це свого роду каста». Марина Гримич створює майже відчутні образи26-річноїсекретарки Спілки письменників Клавки «з її талантом робити кілька несумісних справ одночасно», Єлизавети Петрівни, котра «мала зразкове походження, про яке тільки міг мріяти будівник соціалізму, – пролетарське». Очима Клавки бачимо збірний портрет навіть не будинку,а«письменницького села», де жили милі, начитані, інтелігентні люди, не те що в неї вдома у «підземеллі» – в напівпідвальному поверсі будинку по вулиці Чкалова, 45-в!» А вдома на Клавку«чекали дядь-Гаврило без ноги і сліпа Емма Германівна»...

Паралельно Марина Гримич вводить у сюжет побутові деталі з життя комунальної квартири, зворушливі й кумедні моменти і любовний елемент, щоб роман був цілісним та правдивим. Старіюча діва Клавка опиняється в центрі любовного трикутника – між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником-красенем, який щойно повернувся з фронту. Найважчим, зізнається авторка, було дотримання етичних норм. За вигаданими іменами – реальні постаті, котрі по-різному реагували на поливання  брудом письменників, що потрапили під гостру критику. Марина Гримич прагнула створити не іконописних, а живих персонажів, щоб не було грані між чорним та білим: «Я хотіла показати літературне життя 40-х років: цікавих українських письменників і цікаві твори. Потрібно вивчати особливості того повсякдення». Працювала в архівах, використовувала спогади… За уявною легкістю сюжету – інформація про культурно-історичну епоху, думки про питання естетики соцреалізму й роздуми про долю єврейських письменників та їхніх родин у радянські часи…

Післясмак книги, прес-конференція і…. театр на Європейській

Починаючи читати книгу, з перших рядків занурюєшся в сюжет та проблеми героїв. І післясмак залишається надовго та спонукає  до питань. Справжньою патріоткою нашого міста назвала Марину Гримич начальник відділу культури виконавчого комітету Бердичівської міської ради Валентина Кузьменко«У 2006-му була перша зустріч із Вами. І досі бердичівляни перечитують роман «Фріда». У 2016 ми зустрілися  під час презентації книги Тімоті Снайдера «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним». Пройшов час, Бердичів змінився. Сподіваємося, що сьогодні місто вразило Вас…» «Ви маєте цілу плеяду надзвичайно талановитих митців, – відповіла письменниця. – Я рада бути маленькою краплинкою в морі цих талантів».  

«Сподіваємося на продовження «Фріди», хочеться побачити дилогію чи трилогію, – побажала директор Бердичівської міської ЦБС Тетяна Кущук. – У нас ще є Сарочки та Фаїночки!» Заслужений майстер народної творчості України Ольга Дзюрбей назвала роман «Клавку» бестселером, який повертає в дитинство, і запросила письменницю на власну виставку у Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка «Хата на Пріорці» в Києві. Поет Валерій Хмелівський, автор збірки «Короновані любов’ю», яка в 2018-му отримала перемогу в обласному конкурсі «Краща книга року» в номінації «Поезія», читав вірш, присвячені матерям та жінкам (а презентація була саме 11-го травня). З особливими почуттями чекала цієї зустрічі режисер-постановник вистави «Фріда» Валентина Ратушинська. Коли Марина Гримич отримала від неї інсценівку за своїм твором, то була вражена: «Геніально!»  

Після презентації роману письменниця провела прес-конференцію. Місцеві журналісти задовольнили свою цікавість, поспілкувавшись із нею. Приїхала Марина Гримич не автівкою, а рейсовим автобусом. Чому? Будучи атропологом, воліє більше бувати серед людей, спостерігати, слухати й спілкуватися – це стиль життя, частинкою якого вона є. Марина Гримич займається наукою та видавництвом, але намагається більше уваги приділяти улюбленій справі – письменницькій діяльності: «Люблю починати нові теми, виходити з «прокрустова ложа». Люблю все робити ретельно, працювати в архівах, проводити опитування». Вона реалізуєпроект із вивчення маленьких містечок, інвестує талановиту молодь, а за «Клавку» взялася, почавши досліджувати матеріали у Центральному державному музеї-архіві літератури й мистецтва, щоб дооформити фонд батька – Віля Гримича. Роман задуманий як трилогія, що охопить 40-і, 60-і та 80-і роки.

Цього дня, втретє приїхавши до Бердичева,Марина Гримич побувала у музично-драматичному театрі на Європейській, екскурсію в якому очолив міський голова Василь Мазур, і побажала, аби місто стало театральною столицею України: «Відкриття театру на Європейській – подія європейського рівня! Шокована: сучасно та елегантно! В очікуванні спектаклю…»  А ввечері у театрі знову ставили «Фріду», Марина Гримич побачила своє дітище на сцені і не могла стримати захоплення: «Блискучо: чудова вистава, прекрасна і режисура, і гра акторів!» Письменницю довго не відпускали учасники спектаклю, їх рідні та друзі, прагнучи спілкування й дотику до її аури. Гостя порадувала повідомленням: очікуйте телеверсії вистави! «Культура врятує світ, – переконана Марина Гримич. – Треба робити все можливе, щоб зупинити війни і руйнування».  Чоловік письменниці – дипломат і науковець, Посол України в Лівані Ігор Осташ – знімає фільм «Український Ліван», в якому є цілий сегмент Бердичева. До речі, повідомила Марина Гримич, один із правителів у Лівані був із Бердичева. Ігор Осташ – надзвичайно цікава й талановита людина – планує  приїхати до нашого міста з творчою делегацією наприкінці літа чи восени. Йдеться про створення у Бердичеві бізнес-центру для зміцнення міжнародних та міжкультурних зв’язків. Цей «ґешефт» обіцяє бути особливим та багатоплановим.