У неділю ввечері в Бердичеві, в оновленому Музично-драматичному театрі на Європейській, відбулась довгоочікувана прем’єра вистави, поставленої місцевими театральними професіоналами та аматорами за мотивами книги Марини Гримич «Фріда».
О 16.30 в театральній залі вже були заповнені всі місця, адже квитки ціною 100 і 150 гривень розкупили ще за кілька тижнів до прем’єри. А перед виставою новорічними колядками глядачів привітав новий чоловічий вокальний колектив, якому допомогла в останній композиції неперевершена Дарія Назимчук.
У вступній промові ведуча нагадала, що рівно рік тому було відкрито оновлену будівлю бердичівського театру, в якій за цей час відбулось 18 вистав та концертів, які відвідали більше 8 тисяч бердичівлян та гостей міста. А нині на розсуд публіки буде представлено п’єсу повністю створену місцевими артистами.
Рішення про те, що першою власною виставою буде саме «Фріда» було прийнято вищим духовним керівництвом театру ще, напевно, до того, як будівлю було відкрито після ремонту (це, звичайно ж, не звучало у вітальній промові, хоча й було підтверджено у іншій промові, по закінченню вистави).
Адаптувала книгу під постановку на сцені, тобто написала сценарій на основі тексту, Валентина Ратушинська, яка й стала режисером-постановником першої суто бердичівської вистави. А бердичівським в ній є не тільки гра місцевих акторів, а й головна сюжетна лінія, яка обертається, або вірніше сказати - переплітається, з долею нашого міста та, особливо, з долями мешканців одного з його будинків за адресою вулиця Торгова, 4.
Написала та видала книгу Марина Гримич ще у 2006 році. На основі багатьох архівних та наукових першоджерел, адже письменниця є ще й доктором історичних наук та кандидатом філологічних наук і об’їхала з етнологічними експедиціями всю Україну та чимало зарубіжних країн. Презентувала «Фріду» в Бердичеві, та й потім заїжджала до нашого міста неодноразово. Ходили чутки, що на прем’єрі п’єси вона теж мала бути, але, на жаль, не була.
Отже, починається сюжет вистави з того, що багата столична бізесвумен отримує дзвінок з Бердичева про смерть Фріди. Вона кидає всі справи і приїздить до рідного міста, заходить у рідний двір і … поринає у вир спогадів, здогадів, переживань. Мандри загадковими підвалами та коридорами будинку-химери переносять її у просторі і часі, а знайдена в потаємній кімнаті валіза зі старими документами, листами і фотографіями, допомагає дізнатись про долі мешканців цього будинку тривалістю у ціле століття.
Тут жили українці, які хотіли стати за паспортом «русскими», армяни, які століттями торгували на українській землі, євреї, котрих захистили українці під час війни, і поляки, які гордились своєю національністю, незважаючи на виселення і утиски. Саме історії всіх цих космополітичних бердичівлян і склали основну частину вистави, яку переповісти кількома абзацами неможливо.
Проблеми родини і нації, кохання і зради, гешефту і збитків, пошуки свого «я» головної героїні, яку прекрасно зіграла донька Валентини Ратушинської, випускниця театрального ВУЗу Анастасія Сердюк, давали привід не раз задуматись і глядачам п’єси. «Хто ми є? Як ми живемо? Кого ми любимо?», - такі питання, думаю, не раз і не два виникали у глядачів, які по дві години у кожній дії майже не дихали, дослухаючись до монологів, чи слідкуючи за грою акторів.
А це було зовсім непросто, тому і не дивно, що після антракту дві моїх юних сусідки та ще кілька глядачів не повернулись до зали, а потім ще кільком людям похилого віку довелось піти трохи раніше фіналу. Зате ті, хто збадьорившись в перерві келихом вина та вдосталь наспілкувавшись зі друзями та знайомими, повернулись до зали, отримали на початку другої дії справжній сюрприз у вигляді живого оркестру, який розмістився на обох балконах і довів до досконалості сцену офіцерського балу.
Взагалі, у цьому спектаклі сценою був не тільки простір перед глядачами, тобто безпосередньо сцена, але й сходи до неї, оркестрова яма, та віп-ложі перед сценою, де розігрувались сюжетні події. А що вже казати про оформлення самої сцени під дворик та кімнати будинку-дерева, і її заднього плану, який був великою фотографією реального дворика по Торговій, 4, знайомого всім бердичівлянам. Тому, заслужено, прізвища столяра, декоратора та художника зайняли почесні місця у довгому списку прізвищ акторів та організаторів вистави у буклеті, який безкоштовно розповсюджували серед глядачів (як в кращих столичних театрах).
Мені особисто крім гри головної героїні, яка була, без сумніву, досконалою, сподобалась ще гра вже знаних в Бердичеві театралів Олександра Боровського та Катерини Сальви і професіоналізм друзів, яким дістались ролі «мачо» в цій виставі - Андрія Бріка, який грав молодих Жевуських, та Андрія Островського, котрий грав армянських героїв-коханців.
А тим бердичівлянам, які не змогли побувати на прем’єрі, в неділю дається другий шанс, щоб визначитись із своїми улюбленими артистами, адже 19 січня відбудеться додаткова вистава прем’єрної «Фріди», квитки на яку можна купити в касах театру або МПК.