Чи правильно я розумію, Ви вважаєте, що занадто багато уваги зосереджено на військовому вирішенні цього конфлікту? Яке інше рішення існує, крім військового?

На мою думку, Сполучені Штати відіграватимуть значну роль саме у військовому вирішенні. І надалі Америка матиме занадто мілітаризовану зовнішню політику. Президент Трамп нині здійснює реорганізацію державного департаменту США, сама по собі вона не є чимось поганим. Але мене непокоїть те, що на Близькому Сході багато можновладців насамперед зустрічаються з нашими військовими, а не з дипломатами.

Як Ви бачите ситуацію в Сирії сьогодні? Ця війна видається такою, що не матиме кінця, гіршою, ніж два чи три роки тому. Який розвиток подій можна припускати і яку роль в ньому можуть відіграти інші країни, наприклад, Росія?

На жаль, після шести років війни немає враження, що ситуація покращується. Дуже важко відбудувати країну і відновити суспільство після такої руйнації, яку переживає  Сирія. Я вважаю, що потрібно брати до уваги не лише сирійську війну, але й іракську. Ситуація в цій країні значно більше впливатиме на майбутнє Близького Сходу, адже іракському конфлікту майже 30 років.

Американський письменник Елліот Акерман Фото: Kara Hayes Smith

Наскільки я розумію, одне з послань Вашої книжки є таким: людей можуть знищувати ті ідеї, за які вони воюють. Які ідеї конкретно Ви мали на увазі?

Сполучені Штати залучені до військових конфліктів на Близькому Сході вже протягом 16 років. Ці конфлікти тривають досі, тому що ми не можемо знайти їхнього тактичного вирішення. З часом люди стають байдужими до війни, вони просто звикають до того, що вона постійно триває.

Наприклад, війна в Афганістані почалась в 1979 році. Америка бере участь у  військових діях на Близькому Сході з вересня 2001 року, коли в Нью-Йорку відбулися теракти. Навіть в Україні нині відбуваються військові дії, вони почалися в 2014-ому. Поки не видно їхнього кінця. І якщо військовими методами ми не можемо наблизити завершення конфлікту, то нам варто замислитись про інші варіанти вирішення ситуації. Часом війни ведуться не для того, щоб перемогти.

Ви маєте досвід повернення до мирного життя після участі у війні в Афганістані та Іраку. У статті в журналі The New Yorker Ви пишете про те, що в США часом недооцінюють ветеранів воєн, адже вони отримують на війні не лише військовий досвід, але й менеджерський, управляючи фінансовими та людськими ресурсами. Ваші думки можуть бути цікавими українським військовим, які повертаються додому і мають такі ж проблеми.

У цьому питанні США дещо відрізняються від України. У Сполучених Штатах немає призову в армію, є чіткий поділ між військовими та цивільними. Тож більшість населення Америки не має жодного уявлення, що таке бути військовим.

Ті солдати, які повертаються з війни, маючи цінний управлінський досвід в умовах конфлікту, не завжди можуть застосувати його в мирному житті. Але військові мають чітке розуміння, що таке місія і що таке просування вперед до цієї місії. Все, що робить солдат на війні, — це рух до виконання місії. Після повернення додому вам може здатися, що у звичайній роботі не існує місії такого рівня. Головний виклик — це знайти заняття, яке б значило для тебе так само багато, як і виконання військової місії.

Для Вас такою місією стала література?

Так, для мене це література.  

Як Ви застосовуєте свій військовий досвід у мирному житті? ​ 

Я завжди хотів писати, я син письменника. Я любив уроки історії в школі, і мій письменницький досвід став частиною мене. Кожен солдат (і я бачив це на прикладі своїх товаришів) після повернення з війни має вирішити — яке тепер моє призначення? Ті, хто не можуть знайти відповідь на таке питання, переживають важкий перехідний період.

Розкажіть про головного героя Вашої книжки «Зелені проти Синіх» афганця Азіза, що спочатку воює у спецпідрозділі «Ляшкар», який фінансують американці, але згодом опиняється в лавах ворога американців — талібів. Саме з його перспективи ведеться розповідь. Хто він такий? Чого він може нас навчити? 

Я був радником у афганців, тож не всі мої військові побратими були американці, серед них були й афганські солдати. В цій книжці я хотів показати війну очима афганців, а не американців. Це такий останній дружній жест щодо моїх афганських товаришів.

Інтерв'ю Жанни Безп'ятчук з Елліотом Акерманом на HROMADSKE.UA можна подивитися 

тут