Імадеддін Раеф, член Спілки ліванських письменників і Спілки арабських журналістів, українознавець, до видання його перекладу «Бейрутських оповідань» також додав розповідь про феномен Агатангела Кримського як поліглота й науковця, засновника української та російської наукової арабістики, людини, яка зазнала долі багатьох представників української інтелігенції: відсторонення від професійної діяльності, знищення результатів багаторічної праці, арешт, сталінський концтабір, смерть в ув’язненні.
Агатангел Кримський їздив у відрядження до Лівану в 1896-1898 роках. Там він вивчав історію і культуру Близького Сходу і вдосконалював знання арабської мови. «Бейрутські оповідання» – перший із небагатьох художніх творів Кримського.
Імадеддін Раеф, ліванський письменник, перекладач і журналіст:
Професор Яценко запитав: «А хто такий Агатангел Кримський?». Я відповів, що «це – видатний російський сходознавець». Професор оцінив мою роботу набагато нижче, аніж я очікував
Імадеддін Раеф
– Я дізнався про оповідання Агатангела Кримського ще у 1992 році, коли навчався на факультеті журналістики Ростовського університету. Я писав роботу по Нізамі. Я пішов у Донську бібліотеку і знайшов там працю Кримського про творчість Нізамі. Я написав роботу, і професор Яценко похвалив мене й джерело, яке я обрав, але запитав: «А хто такий Агатангел Кримський?». Я відповів, що «це видатний російський сходознавець». Професор на мене уважно подивився і чомусь оцінив мою роботу набагато нижче, аніж я очікував. Мені було образливо. Пізніше я зрозумів, що хотів почути від мене професор.
Коли я повернувся у Бейрут (це було після того, як я працював у Сирії і в Іраку та Ірані), я знайшов у книгарні одну книгу, де йшлося, зокрема, про Кримського, про те, як він описував Бейрут у листах до батьків в Україну. Це було в 1896-1898 роках.
І ось два роки тому, коли я приїхав до Києва на конференцію, влаштовану Британською радою, віза дозволяла мені затриматися ще на три дні, і я почав шукати ці оповідання Агатангела Кримського. Я знайшов 45 оповідань, які вийшли друком у 1906 році в журналі «Нова громада». Тож на батьківщину до Лівану я повернувся з трьома номерами цього журналу і п’ятьма томами творів Кримського. І в мене з’явилася можливість сісти за переклад з української на арабську.
Звісно, що мова «Бейрутських оповідань» Кримського відрізняється від сучасної української мови. Я використовував словник, укладений під редакцією самого Кримського, і це дуже допомогло мені. Також я порівнював фрази і вислови, які використовували сучасники Кримського, читаючи електронні енциклопедії. Треба також враховувати, що Агатангел Кримський сподівався друкувати оповідання одразу, але сталося це аж через 9 років.
Кримський якимось чином так писав про політику, таким «непрямим шляхом», що мені треба було шукати вирази, якісь такі відповідники, що передавали саме те, що він хотів сказати
Імадеддін Раеф
Викликом для мене було і те, що Кримський якимось чином так писав про політику, таким «непрямим шляхом», що мені треба було шукати вислови, якісь такі відповідники, що передавали саме те, що він хотів сказати. Сподіваюся, мені це вдалося.
Книга складається з трьох частин. Передмова розповідає про самого Агатангела Кримського, про його походження і життя. Основна частина – це, власне, оповідання про Бейрут. З них арабський читач дізнається про деталі, яких не знайдеш у пресі чи літературі того часу, яка зазвичай описувала все «з гори», без побутових замальовок. А Кримський розповідає про життя простих людей, про їхній побут, про те, як влаштована кухня, як жінки дають лад дітям та домашньому господарству, як виховують дітей – їхні ігри і навчання, про школу і учителів.
Обкладинка «Бейрутських оповідань» Агатангела Кримського в перекладі Імадеддіна Раефа
Історики кажуть, що розповідь Кримського дає можливість буквально побачити тогочасне життя, почути діалекти бейрутців, зрозуміти, що їх хвилювало
Імадеддін Раеф
Дослідники кажуть, що, найімовірніше, «Бейрутські оповідання» Кримського – це єдиний документ, який описує двогрошову систему, що діяла тоді в Бейруті, і додає багато нових знань про історію цього міста. Історики кажуть, що розповідь Кримського дає можливість буквально побачити тогочасне життя, почути діалекти бейрутців, зрозуміти, що їх хвилювало. Усі інші тексти того часу були традиційно формальними. Але з'явився 25-річний хлопець з України, з Одеси, і написав про Бейрут так, що сучасні ліванці подивовані.
Сучасний український читач теж знайде в «Бейрутських оповіданнях» Кримського багато співзвучного своїм переживанням, багато моментів, які дозволять зрозуміти Близький Схід, і дуже багато речей, що пов'язують Ліван з Україною. Кримський сам є тим, хто пов’язує ці різні культури. Він любив Бейрут, це видно з його оповідань. Він писав вірші, і перший його вірш теж був написаний у нас, в Лівані. Кримський важливий і для Лівану, і для України. Дух письменника, дух дослідника не помре, поки ми говоримо про нього. Сподіваюся, що колись хтось скаже слово і про нас.
Ми знаємо, що роблять тоталітарні режими із людьми, для яких свобода щось важить. Ці режими завжди знаходять спосіб, щоб ці люди замовкали. І після своєї смерті мовчали теж
Імадеддін Раеф
Я вперше докладно розповів арабському читачеві про те, як Агатангела Кримського заарештували біля його будинку, як повезли його у заслання у Казахстан, як він помер у тюремній лікарні. Досі, тільки у 1985 році дуже коротко арабською написали про Кримського у книзі «Російські мандрівники на Близькому Сході», де ні словом не згадали ні про його походження, ні про його смерть.
Один мій товариш дав мені картинку, на якій написано слово «свобода». Дух Кримського прагнув до свободи завжди. Ми знаємо, що роблять тоталітарні режими із людьми, для яких свобода щось важить. Ці режими завжди знаходять спосіб, щоб ці люди замовкали. І після своєї смерті мовчали теж.
Тому я дуже радий, що Агатангел Кримський «заговорив» арабською.