Центральний розділ книги (він є другим за нумерацією) присвячено окремим сегментам культурного ландшафту Києва в історичній динаміці. В ньому представлено працю зоолога Г. Фесенка про київські орнітотопоніми, подається дослідницьке розслідування долі садиби Володимира Антоновича (С. Грабовецька), представлено географію київських кінотеатрів (О. Овсіюк), простежено етносоціальні  тенденції населення Києва 1920-30-х рр. (Л. Чорна), опубліковано фотографії 1940-х рр, здійснені Дж. Стейнбеком та Р. Капою з докладним коментарем визначного києвознавця Д. Малакова, стаття О. Зарецького презентує культурландшафтну зарисовку та професійне середовище Київського художнього інституту 1940–1950-х рр., представлено невідому та маловідому інформацію києвознавця В. Лисенка про таємні київські залізниці тощо. Дружина канадського дипломата (нинішнього Посла Канади в Україні) порівнює свої сприйняття Києва в 1990-х і 2010-х рр.

Праць, присвячених Києву, є багато, відмінністю цього проекту від інших є те, що, по-перше, столиця представлена не просто як мегаполіс, а з його околицями, які є буферною зоною між містом і селом, і де присутній певний культурний «компроміс» між ними (Розділ ІІІ: «Околиці Києва», статті Олени Брайченко «Культурний ландшафт приміського села 1920-х рр.», «До питання про культурний ландшафт сучасного київського передмістя», Вадима Козюби і Дмитра Вортмана «Околиці Києва наприкінці ХVIII ст.»).

По-друге, дослідники звернули увагу не лише на «неживі» об’єкти столичного простору – вулиці, архітектурні та інженерні споруди, а й на “людський чинник”, зокрема у сенсі міграційних потоків, які рухалися як із села в місто, так і у зворотньому напрямку – з міста в село (Розділ IV: «Селяни в місті, містяни в селі: процеси урбанізації та руралізації», статті Т. Момот про сільських мігрантів у сучасному Києві, О. Овсіюк – про рефлексії людей, що живуть «між містом і селом», О. Брайченко – про адаптативний досвід містян, які змінили місце проживання з міста на село).

По-третє, в книзі присутній солідний теоретичний розділ (він є першим за нумерацією), де пропонуються нові методологічні підходи у вивченні теми культурного ландшафту, зроблено огляд наукової спадщини цього тематичного напряму вітчизняних та зарубіжних учених різноманітних (як гуманітарних, так і природничих) спеціалізацій (статті О. Брайченко, М. Гримич, Т. Полек), представлено сучасний термінологічний апарат (стаття М. Гримич ), О. Брайченко). У цьому розділі публікується дослідження канадських дослідників Дж. Лера та С. ЦІпка про українські поселення Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю, що є прикладом північноамериканської наукової практики дослідження культурного ландшафту імміграційного походження.

По-четверте, у розділі «Додатки» пропонуються методичні рекомендації дослідження культурного ландшафту, що надає збірнику практичного значення. Опублікований питальник вже використовується для етнологічної практики у Вінницькому державному педагогічному університеті імені М. Коцюбинського.

            У збірнику підняті теоретичні та практичні проблеми дослідження форм сприйняття простору та відображення його у людській пам’яті, відтворення образу того чи іншого сегменту простору через ментальні карти. У статтях М. Гримич «Відчуття місця при відсутності місця: вербальні описи та ментальні карти потопленого села» та Н. Отріщенко «Шляхи та образи: способи зображення простору на ментальних мапах» показано, як по-різному в пам’яті людей закарбовується один і той же простір, і як по-різному він відтворюється в вербальних та візуальних «текстах»,  продемонстровано, як методично правильна організації дослідником групового інтерв’ю сприяє активізації пам’яті респондентів.

            Перший том збірника “Антропологія простору” – це, з одного боку, наукова праця, розрахована на спеціалістів, а з іншого, – інтелектуальне чтиво для всіх верств населення, що цікавляться антропологією, урбаністикою, історією Києва та новими тенденціями в сучасній науці.