Сергій Борщевський — відомий письменник, перекладач, публіцист, фаховий дипломат, який чимало років працював на російському напрямку зовнішньої політики України. Книга виросла з газетної колонки, присвяченої висвітленню фактів історії Росії, яку автор вів протягом року в газеті «Україна молода». Вони стосуються ключових подій внутрішньо- та зовнішньополітичної історії нашого північно-східного сусіда, більшість яких дотичні до історії України. Іронічні лаконічні тексти подаються в календарній послідовності день за днем. Події сивої давнини, перетинаючись із фактами недавнього минулого, внутрішні — з міжнародними, створюють багатопланову панораму російської історії, що красномовно свідчить про незмінність засад існування Московії під різними назвами: Московського князівства, царства, Російської імперії, Радянського Союзу, сучасної РФ. І завжди це деспотизм, шовінізм, агресія, поневолення, брехня. Незважаючи на гостро полемічну форму викладу, це твір не для «легкого читання». По суті, дослідження, близьке до розслідування, якщо не слідства, мартиролог московських злочинів проти України, супроводжуваних примітивною антиукраїнською міфологією, яку протягом століть творить
російська пропагандистська машина.
Автор наводить низку цікавих маловідомих фактів, слушних спостережень, що дають
змогу по-новому оцінити чимало відомих подій та визначних особистостей в історії України. Вони варті уваги не лише пересічних читачів, а й фахових істориків та політиків.
Це, зокрема, думка про те, що чотири поділи Польщі (останній 1939 року між нацистською
Німеччиною і Радянським Союзом) були водночас і поділами України з відповідними наслідками. Україна і Польща могли б співіснувати без ворожнечі, якби не постійне
втручання третьої сторони. Тоді програвали обидві, а вигравала ця третя сторона.
Постійно присутні в політичному житті та історії Росії подвійні стандарти: «землепрохідці — конкістадори», «розвідник — шпигун», «навчання — маневри» тощо. У Чечні, наприклад, воювали сепаратисти проти федеральних військ, а на Донбасі — «ополченці» проти «карателів». Це об’єктивне висвітлення подій чи відверта пропаганда?
Подібне стосується й тези щодо «добровільного входження» народів до складу Росії,
що стало пропагандистською ширмою їхнього колоніального поневолення. Насправді
російська історія — це історія постійної експансії. Внаслідок безперервних «оборонних»
війн територія Московії, а пізніше Російської імперії з 1462 до 1914 року (протягом 552 ро -
ків) невпинно зростала із середньою швидкістю 80 квадратних кілометрів за добу.
Напевно, спомини про це спричиняють нестерпну сверблячку імперського реваншизму в
головах їхніх адептів, яка останнім часом набуває відверто карикатурних форм. Один
із найзатятіших із них письменник Олександр Проханов з екранів російського телебачення недавно просторікував про п’ять невдалих спроб будівництва «великої Росії», тобто такої, яку боявся б увесь світ. Який же він робить висновок? — Слід негайно вдатися до шостої спроби(?!). Чи не про пропагандистську підготовку агресії проти
України йшлося?
Своєрідною особливістю історичного розвитку Росії було те, що, потрапляючи в ситуацію
цивілізаційного вибору, вона завжди робила його на користь не сякої-такої демократії,
а брутального самодержавства. Парадоксально, але факт, що кожен свій успіх Росія, неначе справжня країна-невдаха, завжди обертала на свою протилежність. З-під урочистого фасаду величних перемог «великої Росії» визирає ганебна череда анексій, поразок і національних катастроф. За кожним періодом національного піднесення, спроб демократизації, реформування наставала епоха відкату, реакції, нового занепаду.
Загальновизнано, що світова історія розвивається по спіралі. А от російська історія справляє враження руху по колу, причому з плином часу дедалі менше залишається надії, що бодай колись вона зможе зійти з цього «зачарованого кола».
Цікава аналогія: торік у Росії була видана книга відомого письменника, публіциста, сатирика Віктора Шендеровича «Блокада мозку». Це хроніка життя Росії 2014 року. Чимало текстів стосуються України, адже ця тема була й залишається провідною в Росії. Книга побудована за хронологічним принципом, але оцінки подій українського і російського авторів збігаються.
І наостанок. Вельми слушною видається думка автора передмови В. Огризка щодо
видання цієї книги англійською мовою і поширення в країнах Європи і Північної Аме-
рики для ознайомлення західної громадськості з кривавими проявами «загадкової
російської душі».
Будемо чекати завершення автором започаткованої ним своєрідної енциклопедії російського шовінізму та імперськості з доданням останніх найжахливіших злочинів путінського режиму, скоєних під час анексії Криму та війни на Донбасі. А читачам побажаємо знайомства з цією цікавою, талановитою, повчальною,
вельми актуальною книгою.

Олександр ДАНИЛЬЧЕНКО,
кандидат історичних наук

ДЖЕРЕЛО: ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА, №1-2, 2017, С. 11