Книга вже була перекладена 26 мовами, однак із російським виданням усе виявилося не так просто. Коли «Криваві землі» побачили світ у 2010 році, Росія викупила права на російськомовну версію, але так і не надрукувала жодного примірника. У цьому році дія російських прав закінчилася, і автор скористався цим, щоб російський переклад бестселера побачив світ. Близько 10 тисяч книжок будуть безкоштовно роздані в освітніх і навчальних закладах східних і центральних регіонів України. Усі бажаючі можуть також завантажити книгу зсайту автора.
Українське турне Тімоті Снайдера підтвердило його репутацію видатного лектора. Глибоко символічним було те, що у день початку німецького вторгнення в Україну у Будинку вчителя з українськими вченими та героями АТО розмовляла людина, яка зробила найсерйозніше дослідження про історію масового терору на європейських землях.
Як вийшло, що на цьому клаптику землі за дванадцять років двома злочинними режимами було знищено чотирнадцять мільйонів людей? Тімоті Снайдер, пропонував разом із ним продертися крізь товщу цих цифр, побачити менші групи, а за кожною такою групою - конкретну людину. Крім глибокого аналізу архівних матеріалів Снайдр запропонував нам зазирнути у щоденники розстріляних польських офіцерів, блокадної росіянки, страчених у газових камерах євреїв, пережити переселення і... пройтися українськими селами у період Голодомору. Коли Тімоті Снайдер казав, що завдання його як вченого - побачити серед тих чотирнадцяти мільйонів кожну людину, вчені витирали сльози, а присутні учасники АТО аплодували. Ця історична книга стала бестселером тому, що людство залишилося людяним.
Україномовний читач отримав змогу прочитати «Криваві землі» ще два роки тому. А під час презентації Тімоті Снайдер розповів, чому ж так важливо було зробити саме російську версію "Кривавої землі". Наводимо найцікавіші месиджі, що пролунали на зустрічах.
Історія України - найцікавіша серед європейських
Неможливо створити історію, механістично поєднавши історії Чехії, Франції, України, Німеччини. Бо кожна національна історія має свою вагу. І громадяни кожної країни самі повинні відповісти на запитання. Чому ми були жертвами? Чому ми стояли осторонь? Чому ми були агресорами? Чому гинули діти? Як відповісти на ці запитання, якщо не спиратися на власну історію?
Я хотів показати, наскільки доля людей на цьому клаптику землі залежала від того, ким вони були і як до них ставилася влада.
Серед європейських історій - історія України найбільш цікава. З часом це визнають усі історики. Вона болісна, складна, повна протиріч, але при цьому найцікавіша. І ми ще побачимо зразки прекрасних досліджень вашої історії.
Про пропаганду
Я думаю, що історія і пропаганда дві різні речі, оскільки впливають на розум людини по-різному. Той, хто генерує пропаганду, намагається використати те, що вже є у вашій свідомості, ваші упередження, ваші передчасні висновки. Пропаганда намагається вплинути безпосередньо на емоції. Як історик я часто вимушений стояти в обороні проти російської пропагандистської медіа-машини. Бо її тиск деколи жахливий.
Що цікаво, сучасна російська пропаганда, принаймні та, яку я бачив як споживач, намагається повністю дискредитувати саму ідею правди. Вони не просто хочуть, щоб ви у щось повірили. Вони роблять усіх гіперскептичними по відношенню до всього. Вони намагаються дискредитувати журналістику, історію, все, що може розказати про реальний світ. Їм потрібно, що ви бачили нереальний світ, щоб ніхто нікому не довіряв, тоді вони у вигідному становищі.
Але ми не повинні відповідати на пропаганду пропагандою. Правда самоцінна та ефективна. Я думаю, що гарна історія може допомогти людям протистояти пропаганді, оскільки вона дає людям впевненість щодо реальних подій минулого. Тоді ними важко маніпулювати. Це працює, якщо історик не думає про пропаганду. Якщо ж ви пишете книгу проти чиєїсь пропаганди, тоді ви самі стаєте пропагандистом. Потрібно писати історичну книгу у відповідності до правил історії, і тільки тоді, можливо, ви матимете шанс дати людям ті знання, які дозволять їм протидіяти пропаганді.
Про небезпечну російську історію
Книга була завершена приблизно у день авікатастрофи літака польського президента Леха Качинського під Смоленськом (трагедія сталася 10 квітня 2010 року, - ред.). Тоді реакція російського керівництва була зовсім іншою, ніж сучасна політика. Тоді президент і прем'єр-міністр Росії говорили про Катинь, були показані кінофільми про Катиньську трагедію.
П'ять років тому клімат політичної дискусії був зовсім іншим, ніж сьогодні. Коли я написав цю книжку у 2010 році, то не думав про дискусію щодо історичної пам'яті, яка відбудеться через п'ять років, коли Росія нападе на Україну. Я не знав, що Росія планує напасти на Україну і що російська політика по відношенню до історичної пам'яті буде такою короткою.
У Росії зараз присутня дуже погана тенденція. Росіяни подаються як жертви, а всі інші - як злочинці. Звичайно, все набагато складніше і таке твердження не може бути правдою. Це дуже небезпечний момент, коли ви використовуєте страждання для мотивації якоїсь параноїдальної національної історії, де ви гарний, а всі інші погані. На жаль, зараз саме такий момент. І це одна з причин, чому ми вирішили видати книжку російською мовою.
Про сприйняття російської агресії на Заході
Під час агресії Росії проти України я зрозумів: люди в Європі уразливі щодо російської пропаганди частково через те, що так мало знають європейську історію. Наприклад, багато європейців навіть не мають уявлення, що таке пакт Ріббентропа-Молотова, який президент Путін зараз намагається реабілітувати як щось гарне.
Уже рік я говорю європейцям і американцям, що конфлікт в Україні стався не через саму Україну, а через західний світоустрій як такий. Вторгнення Росії в Україну є частиною більшої російської кампанії проти Європейського Союзу і трансатлантичних відносин. Я би сказав, що все більше і більше людей у Європі починають розуміти це. Тенденція точно рухається у цьому напрямку. Ще рік тому мало хто розумів, про що я взагалі говорю. Мої слова сприймалися як радикальні, однак зараз вони вже у центрі дискусії. Я думаю, чесно буде сказати, що європейці все більше і більше розуміють: цей конфлікт стосується і їх, а не тільки України, хоча це не означає, що вони знають, що робити.
Про роль держави в історії та пораду українській владі
Держава має роль в історії, яка полягає в тому, щоб відкрити архіви якомога швидше і сприяти історичній освіті серед молоді у широкому форматі. Я категорично проти того, щоб історики говорили, що добре, а що погано. Така місія належить громадянському суспільству. І якщо громадянське суспільство не може вирішити для себе, був комунізм добрим чи поганим, чи був фашизм добрим або поганим, уряд не зможе вирішити цю проблему для нього.
Якщо ця книжка і вийшла гарна, то це тому, що я мав десять років тому доступ до українських архівів, а не тому що українська держава мені сказала, що добре, а що погано.
Як на мене, завданням сьогоднішнього українського уряду має стати концентрація на боротьбі з корупцією. Якщо керівництво України буде фокусуватися на минулому, то це може відіграти деструктивну роль і відволікти увагу від дійсно важливих речей
Те, що було відсутнє у 1991 році в Росії та Україні, - так це тверді інституції. Тобто якщо хтось хоче заробити грошей, і при цьому відсутні правила, тоді ви отримаєте або авторитаризм, або олігархів. А вже потім вам доведеться виробляти ці правила у значно складніших умовах.
У моєму світі паралельно з визначеним набором правил існують і певні заперечення щодо змін, однак я думаю, що найбільш важливим є верховенство закону. Коли в Україні буде встановлено верховенство права, тоді ви вже можете дискутувати, яке суспільство ви хочете мати. Але на сьогодні пріоритетно встановити саме верховенство права. Це перше, чого всі потребують.
Віталій Федянін, Лана Самохвалова, Київ.